DescriptionDetails & specsAttachments
Цукор Біла Смерть – Записи 1990—1993
Номер в каталозі: Shukai 9
Формат: тираж у 500 примірників
Запланована дата релізу: 15.04.2024
Засновниками гурту Цукор - Біла Смерть (1988-1993, Київ) були молоді музиканти з музичного училища ім. Глієра – Олександр Кохановський, Таміла Мазур та Світлана Охріменко, де вони навчалися протягом 1984-1988 років. Влітку 1988, вони зустріли гітариста та художника Євгена Тарана з Академії мистецтв який також увійшов до складу майбутнього гурту та став його ідеологом на початках. Власне, завдячуючи Євгену з’явилася і назва Цукор – Біла Смерть, яка була своєрідною іронією у бік тогочасної жовтої преси. Згодом, вони почали збиратися вдома у Олександра Кохановського, де проводили увесь свій вільний час, не тільки для заняття музикою, але й для обговорення та прослуховування музичних новинок, обдумуючи подальші концепції існування власного гурту.
Протягом наступних двох років гуртом було зафіксовано чимало домашніх альбомів, такі як Рододендрони Коралові Гаспиди (1988, важається втраченим), де в якості звукорежисера та гітариста взяв Костянтин Довженко, який замінив Євгена Тарана, оскільки останній на той час стихійно намагався скласти сесію, а також Лілеї та Амариліси (1989, вважається втраченим). Як пригадував Євген, що в той час вони часто записувалися, проте зовсім не слідкували за плівками. Гурт періодично виступає на київській сцені, проте куди більше часу приділяє створенню власного звучання, охрещене Олексієм Дехтярем (лідером гурту Ivanov Down) не інакше як “цукрівський каліпсольний звук”. У той час, більшість музики створював Олександр Кохановський, а тексти створювалися в основному у тандемі Світлани та Євгена.
У лютому 1990 року відбулася єдина сесія звукозапису квартету у студії. Запис проходив на горищі Будинку вчених у Києві, а звукорежисером виступив Валерій Папченко. Це була практично жива сесія, зафіксована ледь не з першого дубля, яка згодом увійшла до збірки Манірна Музика (1990) у вигляді таких блоків як Венера з Довгою Шиєю, Нові Пестунчики та Рододендрони. Окрім нових композицій, до релізу увійшли дві композиції з втраченого альбому "Рододендрони Коралові Гаспиди" (1988) - Літо не Прийде та Велика Ріка Хєнь-Юань, присвячена знавцю китайської культури Григорію Хорошилову. Оформленням записів займався безпосередньо Євген Таран. Невдовзі, касета з альбомом потрапила до Влодека Наконечного, засновника польського молодого лейблу Koka Records, який не тільки вирішив видати їхній запис, але й доклав зусиль, щоб вони змогли поїхати на гастролі до Польщі разом з гуртом Ivanov Down, протягом яких їх спіткала ціла низка різноманітних подій: зняття з потягу Кохановського при перетині кордону і повернення його до Києва (щоправда, згодом йому таки вдалося наздогнати гурт, зробивши службовий паспорт), гра у вигляді тріо на танцмайданчику ресторанного залу та ознайомлення з невиданими музичними новинками. Разом з тим, ця поїздка певною мірою вплинула на подальше існування колективу.
У листопаді 1990 року, гурт зіграв останній виступ у вигляді квартету у Харкові, за запрошенням Сергія Мясоєдова, куратора творчого об’єднання Нова Сцена. На концерті вони зіграли композиції з альбомів «Нові Пестунчики» та «Молюски в Золотих Обгортках», який теж, судячи з всього, є втраченим. Цей виступ, стараннями того ж Сергія Мясоєдова, був задукоментований: лишилося безліч фотографій, а також дві композиції були зафіксовані на магнітну плівку.
Згодом, гурт покидають Олександр Кохановський, який створює власний проєкт Pan Kifared, а Таміла Мазур бере участь у гурті Shake Hi-Fi (співзасновником якого був також Таран) як бас-гітаристка. Цукор перетворюється у дует Світлани Охріменко та Євгена Тарана. Вдвох і зосереджуються на записі роботи Антіной Від’їжджає (1990).
У 1992 році, знову ж за запрошенням Сергія Мясоєдова, гурт їде на сесію запису до Харкова, де стараннями звукорежисера Олександра Вакуленка була зафіксована робота Таємниці Одного Вірша. Композиції Процесія Мертвих, Відень Спить та Трек без назви згодом доповнили майбутній альбом Село, решта ж матеріалу публікується вперше.
Восени 1992, гурт їде до Польщі, де за ініціативою Влодека Наконечного відбувся запис майбутнього альбому Село, який мав давню мрію зафіксувати матеріал “Цукрів” у більш професійних умовах. Хоч і подорож знову ж розпочалася з неприємностей, пов’язаних з гітарою Євгена Тарана, яку відібрали на кордоні (на щастя, її таки повернули по дорозі до Києва), сама сесія проходила швидко і натхненно у студії Арека Вася на 8-трековий магнітофон. Як сесійний музикант взяв участь віолончеліст Болеслав Блажчик, який зіграв партії написані Світланою. Запис вдалося завершити за три дні: два пішло безпосередньо на сам запис, а третій був витрачений на зведення матеріалу, яким в основному займався Євген Таран. Також, для хронометражу альбому були додані кілька треків з харківської сесії. Робота під назвою Село побачила світ у 1993 році на лейблі Koka Records, а згодом гурт припинив існування.
Текст: Влад Яковлев
Номер в каталозі: Shukai 9
Формат: тираж у 500 примірників
Запланована дата релізу: 15.04.2024
Засновниками гурту Цукор - Біла Смерть (1988-1993, Київ) були молоді музиканти з музичного училища ім. Глієра – Олександр Кохановський, Таміла Мазур та Світлана Охріменко, де вони навчалися протягом 1984-1988 років. Влітку 1988, вони зустріли гітариста та художника Євгена Тарана з Академії мистецтв який також увійшов до складу майбутнього гурту та став його ідеологом на початках. Власне, завдячуючи Євгену з’явилася і назва Цукор – Біла Смерть, яка була своєрідною іронією у бік тогочасної жовтої преси. Згодом, вони почали збиратися вдома у Олександра Кохановського, де проводили увесь свій вільний час, не тільки для заняття музикою, але й для обговорення та прослуховування музичних новинок, обдумуючи подальші концепції існування власного гурту.
Протягом наступних двох років гуртом було зафіксовано чимало домашніх альбомів, такі як Рододендрони Коралові Гаспиди (1988, важається втраченим), де в якості звукорежисера та гітариста взяв Костянтин Довженко, який замінив Євгена Тарана, оскільки останній на той час стихійно намагався скласти сесію, а також Лілеї та Амариліси (1989, вважається втраченим). Як пригадував Євген, що в той час вони часто записувалися, проте зовсім не слідкували за плівками. Гурт періодично виступає на київській сцені, проте куди більше часу приділяє створенню власного звучання, охрещене Олексієм Дехтярем (лідером гурту Ivanov Down) не інакше як “цукрівський каліпсольний звук”. У той час, більшість музики створював Олександр Кохановський, а тексти створювалися в основному у тандемі Світлани та Євгена.
У лютому 1990 року відбулася єдина сесія звукозапису квартету у студії. Запис проходив на горищі Будинку вчених у Києві, а звукорежисером виступив Валерій Папченко. Це була практично жива сесія, зафіксована ледь не з першого дубля, яка згодом увійшла до збірки Манірна Музика (1990) у вигляді таких блоків як Венера з Довгою Шиєю, Нові Пестунчики та Рододендрони. Окрім нових композицій, до релізу увійшли дві композиції з втраченого альбому "Рододендрони Коралові Гаспиди" (1988) - Літо не Прийде та Велика Ріка Хєнь-Юань, присвячена знавцю китайської культури Григорію Хорошилову. Оформленням записів займався безпосередньо Євген Таран. Невдовзі, касета з альбомом потрапила до Влодека Наконечного, засновника польського молодого лейблу Koka Records, який не тільки вирішив видати їхній запис, але й доклав зусиль, щоб вони змогли поїхати на гастролі до Польщі разом з гуртом Ivanov Down, протягом яких їх спіткала ціла низка різноманітних подій: зняття з потягу Кохановського при перетині кордону і повернення його до Києва (щоправда, згодом йому таки вдалося наздогнати гурт, зробивши службовий паспорт), гра у вигляді тріо на танцмайданчику ресторанного залу та ознайомлення з невиданими музичними новинками. Разом з тим, ця поїздка певною мірою вплинула на подальше існування колективу.
У листопаді 1990 року, гурт зіграв останній виступ у вигляді квартету у Харкові, за запрошенням Сергія Мясоєдова, куратора творчого об’єднання Нова Сцена. На концерті вони зіграли композиції з альбомів «Нові Пестунчики» та «Молюски в Золотих Обгортках», який теж, судячи з всього, є втраченим. Цей виступ, стараннями того ж Сергія Мясоєдова, був задукоментований: лишилося безліч фотографій, а також дві композиції були зафіксовані на магнітну плівку.
Згодом, гурт покидають Олександр Кохановський, який створює власний проєкт Pan Kifared, а Таміла Мазур бере участь у гурті Shake Hi-Fi (співзасновником якого був також Таран) як бас-гітаристка. Цукор перетворюється у дует Світлани Охріменко та Євгена Тарана. Вдвох і зосереджуються на записі роботи Антіной Від’їжджає (1990).
У 1992 році, знову ж за запрошенням Сергія Мясоєдова, гурт їде на сесію запису до Харкова, де стараннями звукорежисера Олександра Вакуленка була зафіксована робота Таємниці Одного Вірша. Композиції Процесія Мертвих, Відень Спить та Трек без назви згодом доповнили майбутній альбом Село, решта ж матеріалу публікується вперше.
Восени 1992, гурт їде до Польщі, де за ініціативою Влодека Наконечного відбувся запис майбутнього альбому Село, який мав давню мрію зафіксувати матеріал “Цукрів” у більш професійних умовах. Хоч і подорож знову ж розпочалася з неприємностей, пов’язаних з гітарою Євгена Тарана, яку відібрали на кордоні (на щастя, її таки повернули по дорозі до Києва), сама сесія проходила швидко і натхненно у студії Арека Вася на 8-трековий магнітофон. Як сесійний музикант взяв участь віолончеліст Болеслав Блажчик, який зіграв партії написані Світланою. Запис вдалося завершити за три дні: два пішло безпосередньо на сам запис, а третій був витрачений на зведення матеріалу, яким в основному займався Євген Таран. Також, для хронометражу альбому були додані кілька треків з харківської сесії. Робота під назвою Село побачила світ у 1993 році на лейблі Koka Records, а згодом гурт припинив існування.
Текст: Влад Яковлев