DescriptionDetails & specsAttachments
V/A Аж Гай Гуде – Українські Звукові Архіви 1971—1996 (2LP, жовтий та синій вініл)
Номер в каталозі: LITA 215
Сток: 50 копій (більше не буде)
Запланована дата релізу: 18.10.2024
Перш ніж ви зануритесь у цю звукову компіляцію української позасистемної музики, дбайливо зібраної Light in the Attic (US) у колаборації з Shukai (UA) за понад три декади радянського та перших років пострадянського періоду, варто зрозуміти кілька важливих речей. Музика завжди витягала українців з чергової прірви. Коли, здавалося, шансів на майбутнє майже не залишалося, музика ставала у пригоді. В такі моменти цілий народ починав резонувати under a groove. Музика, неймовірним, нелогічним чином пробиваючись крізь бетон різноманітних колоніальних систем, нагадувала, що ми є вільні люди. Люди сідали разом на весіллях чи поминках, часом регочучи, а переважно виплакавши безвихідь мільйонами сліз, і починали грати та співати традиційні пісні, вкупі переживаючи катарсис і, врешті, розуміючи, що то ще не кінець. Далі добра новина просотувалася в академічну сферу та нову популярну музику, навіть авангард, джаз, набувала універсального сенсу. Ми таки направду непогані мелодисти, наші округлі голосні очевидно мають певну акустичну структуру, що змушує замислюватися про речі доволі глибокі та важливі. Звісно, такий метод спільної звукової медитації притаманний багатьом народам — українці тут не цілком унікальні. Але то також правда, що музика для нас часто була не просто поєднанням гармоній, тональностей та мелодій з ритмами. Вона, бувало, ставала нашим своєрідним госпелом, піснею, що підтримувала, коли, здавалося, все втрачено і надії нема. Музика давала відчуття свободи, створювала напіврелігійні відчуття. Можливо, зайвий пафос, але так воно є. Коротко кажучи, музика для нас справді важлива — як щоденний хліб, рідна мова й бабусині долоні. Це наша базова цінність.
Також нам важливо визначитися з дефініціями. Першою назвою даної збірки була “Українські андерграундні звуки”. Це не зовсім відповідало правдивому стану речей, бо “андерграунду” в загальноприйнятому сенсі в нас до певного моменту не існувало апріорі. Може, він і був, але ми про нього вже не дізнаємося, бо система звукозапису в радянські часи була облаштована таким чином, що на поодиноких монопольних державних студіях могли записуватися лише авторизовані державою виконавці, які пройшли пекельні кола дозвільної системи. Мабуть, андерграундом радянських часів — в контексті академічної сфери — можна було назвати неформальне об'єднання композиторів (зокрема, з Валентином Сильвестровим) у середині 60-х. Проте це дещо інша тема. Тому, суто технічно, це все від початку цієї збірки був, так би мовити, мейнстрим. Багато композицій, що зібрані тут (особливо у першій половині компіляції) виконувалися для масових, часом навіть стадіонних аудиторій. Однак, деяким з цих артистів вдавалося навіть у складних ідеологічних обставинах вибудувати цілу антисистемну естетичну платформу, що по суті своєю була антирадянською.
Компіляція є однією з перших, якщо не першою, фундаментальною збіркою, що хронологічно демонструє діалектику розвитку української музичної сцени останніх радянських десятиліть. Слід зазначити, що більша частина цієї спадщини зовсім до недавнього часу була відома лише незначній кількості сучасних українців. Ця звукова незвідана земля була джерелом справжньої меломанської бентеги поодиноких ентузіастів та дигерів. Лише, мабуть, з початком війни українці почали озиратися назад і часом дивуватися глибині, креативності та просунутості музикантів попередніх поколінь. Мабуть, ця збірка доволі еклектична, зі своєю власною оптикою та вибіркою. Однаково — вона допомагає бачити сучасному слухачеві процес розвитку локальної української музичної сцени не як поєднання окремих, здавалося б, непов'язаних поміж собою спалахів, а як тяглий розвиток. І, що вкрай важливо для самих українців зараз, — не в рамках комуністичної клаустрофобної системи, а в загальносвітовому, універсальному масштабі. Проте таких спалахів протягом цих 30 років було два. Мені поталанило бути безпосереднім свідком (принаймні, частково) обидвох.
Віталій “Бард” Бардецький
Трекліст:
Кобза - Зайчик
Секстет Шаповала - Ой збирайся, козаче, похід буде
Водограй - Пам'ять
Кирило Стеценко - Грай, скрипка, грай
Вадим Храпачов - Танець
Крок - Подих нічного Києва
Кирило Стеценко (feat. Наталія Гура) - Ой як, як?
Валентина Гончарова - Тиша
Радіоділо - 90
Цукор Біла Смерть - Велика річка Хень-Юань
Ер. Джаз - Чайна церемонія
Юрій Лех - Баррерас
Ярн - Вієлла
The Хостільня - Хвора пісня
Світлана Няньо - Епізод III
Омі - Перенесення
Ігор Цимбровський - Беатріче
Номер в каталозі: LITA 215
Сток: 50 копій (більше не буде)
Запланована дата релізу: 18.10.2024
Перш ніж ви зануритесь у цю звукову компіляцію української позасистемної музики, дбайливо зібраної Light in the Attic (US) у колаборації з Shukai (UA) за понад три декади радянського та перших років пострадянського періоду, варто зрозуміти кілька важливих речей. Музика завжди витягала українців з чергової прірви. Коли, здавалося, шансів на майбутнє майже не залишалося, музика ставала у пригоді. В такі моменти цілий народ починав резонувати under a groove. Музика, неймовірним, нелогічним чином пробиваючись крізь бетон різноманітних колоніальних систем, нагадувала, що ми є вільні люди. Люди сідали разом на весіллях чи поминках, часом регочучи, а переважно виплакавши безвихідь мільйонами сліз, і починали грати та співати традиційні пісні, вкупі переживаючи катарсис і, врешті, розуміючи, що то ще не кінець. Далі добра новина просотувалася в академічну сферу та нову популярну музику, навіть авангард, джаз, набувала універсального сенсу. Ми таки направду непогані мелодисти, наші округлі голосні очевидно мають певну акустичну структуру, що змушує замислюватися про речі доволі глибокі та важливі. Звісно, такий метод спільної звукової медитації притаманний багатьом народам — українці тут не цілком унікальні. Але то також правда, що музика для нас часто була не просто поєднанням гармоній, тональностей та мелодій з ритмами. Вона, бувало, ставала нашим своєрідним госпелом, піснею, що підтримувала, коли, здавалося, все втрачено і надії нема. Музика давала відчуття свободи, створювала напіврелігійні відчуття. Можливо, зайвий пафос, але так воно є. Коротко кажучи, музика для нас справді важлива — як щоденний хліб, рідна мова й бабусині долоні. Це наша базова цінність.
Також нам важливо визначитися з дефініціями. Першою назвою даної збірки була “Українські андерграундні звуки”. Це не зовсім відповідало правдивому стану речей, бо “андерграунду” в загальноприйнятому сенсі в нас до певного моменту не існувало апріорі. Може, він і був, але ми про нього вже не дізнаємося, бо система звукозапису в радянські часи була облаштована таким чином, що на поодиноких монопольних державних студіях могли записуватися лише авторизовані державою виконавці, які пройшли пекельні кола дозвільної системи. Мабуть, андерграундом радянських часів — в контексті академічної сфери — можна було назвати неформальне об'єднання композиторів (зокрема, з Валентином Сильвестровим) у середині 60-х. Проте це дещо інша тема. Тому, суто технічно, це все від початку цієї збірки був, так би мовити, мейнстрим. Багато композицій, що зібрані тут (особливо у першій половині компіляції) виконувалися для масових, часом навіть стадіонних аудиторій. Однак, деяким з цих артистів вдавалося навіть у складних ідеологічних обставинах вибудувати цілу антисистемну естетичну платформу, що по суті своєю була антирадянською.
Компіляція є однією з перших, якщо не першою, фундаментальною збіркою, що хронологічно демонструє діалектику розвитку української музичної сцени останніх радянських десятиліть. Слід зазначити, що більша частина цієї спадщини зовсім до недавнього часу була відома лише незначній кількості сучасних українців. Ця звукова незвідана земля була джерелом справжньої меломанської бентеги поодиноких ентузіастів та дигерів. Лише, мабуть, з початком війни українці почали озиратися назад і часом дивуватися глибині, креативності та просунутості музикантів попередніх поколінь. Мабуть, ця збірка доволі еклектична, зі своєю власною оптикою та вибіркою. Однаково — вона допомагає бачити сучасному слухачеві процес розвитку локальної української музичної сцени не як поєднання окремих, здавалося б, непов'язаних поміж собою спалахів, а як тяглий розвиток. І, що вкрай важливо для самих українців зараз, — не в рамках комуністичної клаустрофобної системи, а в загальносвітовому, універсальному масштабі. Проте таких спалахів протягом цих 30 років було два. Мені поталанило бути безпосереднім свідком (принаймні, частково) обидвох.
Віталій “Бард” Бардецький
Трекліст:
Кобза - Зайчик
Секстет Шаповала - Ой збирайся, козаче, похід буде
Водограй - Пам'ять
Кирило Стеценко - Грай, скрипка, грай
Вадим Храпачов - Танець
Крок - Подих нічного Києва
Кирило Стеценко (feat. Наталія Гура) - Ой як, як?
Валентина Гончарова - Тиша
Радіоділо - 90
Цукор Біла Смерть - Велика річка Хень-Юань
Ер. Джаз - Чайна церемонія
Юрій Лех - Баррерас
Ярн - Вієлла
The Хостільня - Хвора пісня
Світлана Няньо - Епізод III
Омі - Перенесення
Ігор Цимбровський - Беатріче